Віктор Іванович Кисіль

Віктор Кисіль — подвижник української народної музики, педагог, дослідник і хранитель фольклору Херсонщини

Народжений 22 березня 1950 року в мальовничому селищі Нова Маячка на Херсонщині, Віктор Іванович Кисіль усе своє життя присвятив служінню музиці, народній культурі та духовному відродженню України. Син поштарів, він із дитинства був оточений простими людськими цінностями: працею, гідністю, любов’ю до рідної землі. І саме ці цінності стали стрижнем усього його життя. Навчання почалося у Каховській середній школі №2, а згодом — у дитячій музичній школі. Уже в ранньому віці було видно: це покликання. 1965 року Віктор вступає до Херсонського музичного училища, де навчається на відділенні народних інструментів по класу баяна, а згодом — до Київської консерваторії. Тут, у класі народного артиста України, професора Миколи Різоля, та під керівництвом професора Юрія Тернопільського, він вдосконалює свою майстерність, опановуючи диригування. У 1974 році закінчує консерваторію з відзнакою.

Віктор Іванович розпочинає свою педагогічну діяльність у Сумському музичному училищі, де одразу ж заявляє про себе як про новатора: впроваджує до оркестрового класу бандуру та цимбали, надаючи музиці глибини й етнічного забарвлення. Навіть служба в армії не зупиняє його творчих пошуків — працюючи концертмейстером оркестру внутрішніх військ, він пише аранжування, зберігаючи українське музичне обличчя навіть у формальному середовищі. Повернувшись до Херсона, відкриває класи цимбал, сопілки, народних духових інструментів у дитячій музичній школі №2. При Херсонському музичному училищі створює фольклорний ансамбль та спеціалізацію «Керівник фольклорного ансамблю». Завдяки його натхненню та організаційній енергії з’являються етнічні колективи кримських татар, римо-католиків, євреїв. Він розширює географію української фольклорної присутності — під його керівництвом лемківські та бойківські гурти виступають у Перемишлі та на Львівщині. 1993 року студентський ансамбль Кисіля стає лауреатом першого всеукраїнського конкурсу фольклорних колективів закладів культури, ставши єдиним інструментальним колективом зі сходу та півдня країни.

«Венцерада»

Справжньою перлиною його діяльності став оркестр української народної музики «Венцерада», який виріс із фольклорного ансамблю і перетворився на символ українського звучання на Херсонщині.  Під його невтомним керівництвом оркестр «Венцерада» неодноразово з честю представляв Херсонщину на творчих звітах майстрів мистецтв і художніх колективів області у Національному Палаці мистецтв «Україна» в Києві, на Хрещатику під час «Євробачення», на всеукраїнських виставках і фестивалях засвідчуючи високий рівень народного музичного мистецтва та незламний український дух. У 2008 році оркестр здобув визнання на фестивалі «Земля, театр, діти» в Євпаторії, презентувавши оперу «Коза-Дереза», створену ще на початку XX століття.

Завдяки ініціативі Віктора Івановича Кисіля актова зала Херсонського музичного училища   багато років була живим осередком української культури та духовності. Саме тут традиційно відбувались святкові концерти за участю оркестру народної музики «Венцерада» та творчих побратимів маестро, присвячені великим християнським святам — Різдву Христовому та Великодню, а також ювілейним датам видатних постатей української історії та культури — Миколи Лисенка, Тараса Шевченка, Олеся Гончара, Івана Мазепи. З ініціативи Віктора Кисіля у малій залі училища щороку проходили заходи вшанування пам’яті жертв Голодоморів, політичних репресій та тоталітарного терору — як свідчення глибокої національної пам’яті та громадянської відповідальності перед історією.

Віктор Іванович — автор понад сотні аранжувань для оркестру. Він творив і зберігав українське: обробляв народні пісні, створював інструментальні версії оперних епізодів, зокрема 11 сцен з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Його зусилля увічнено у збірнику «Фольклор Херсонщини», а записи стали основою 9-го диска «Антології традиційної музики України» («Південь», 2017).  Він був активним громадським діячем — першим головою херсонського осередку Товариства української мови, ініціатором встановлення пам’ятного знака на місці Олешківської Січі.   Щороку, починаючи з 1978-го, Віктор Іванович вирушав у піші фольклорні експедиції селами Таврії. Його магнітофонні записи, а пізніше й цифрові архіви стали золотим фондом української етномузикології. На базі бібліотеки ім. Олеся Гончара створив фонобібліотеку народної музики краю. У 1990 році став переможцем журналістського конкурсу «Наддніпрянської правди» за цикл народознавчих публікацій. Особливе місце в його творчості займала тема Голодоморів — він був одним із перших, хто вголос заговорив про це в медіа.

Його учні — знані митці: Вадим Баклан, Петро Юха, Юрій Назаренко, Ольга Соколовська, Максим Шпак, Тетяна Переверзєва — продовжують справу свого вчителя як керівники ансамблів та виконавці.

За свою подвижницьку працю Віктор Іванович був удостоєний численних нагород:

  • Заслужений працівник культури України (2002),
  • Медаль «Будівничий України» (2005),
  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2009),
  • Відзнака Президента України «25 років Незалежності України» (2017),
  • Орден «За заслуги» ІІ ступеня (2019).

Він був не просто викладачем, музикантом, фольклористом — він був хранителем народної душі. Його життя — приклад того, як через пісню, слово, звук можна відроджувати націю. Віктор Кисіль пішов із життя 2 травня 2021 року, залишивши по собі не лише спогади, а й живу, пульсуючу у творах спадщину. Його справа триває у серцях учнів, колег, слухачів і шанувальників українського.

Цікаве інтерв’ю з Віктором Кисілем зробила журналістка Лариса Жарких, воно розміщено на сайті за покликанням: https://www.newfavorite.net/kisil.htm

Стаття Вікторії Шеремет ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ФОЛЬКЛОР ХЕРСОНЩИНИ (З РУКОПИСІВ ВІКТОРА КИСІЛЯ) за покликанням: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/18355/1/Sheremet.pdf

Фото з кабінету Віктора Івановича

Маланка та День соборності, 2011 рік